Сучасна офісно-соціальна п'єса "Три кроки у маренні"
У романі «Неприродний добір» i-solodchenko.blogspot.com/ нам зустрічався директор фірми. І при написанні роману авторці кортіло відобразити життя цього директора. Але в той роман це життя не вписувалася. Та й ні в який інший роман його життя не вкладалося, а от у п'єсі воно виглядало досить доречно. Так з'явилася офісно-соціальна п'єса "Три кроки у маренні" isolodchenko.blogspot.com/p/blog-page_10.html.
При написанні п'єси авторка зрозуміла, що це і є герой нашого часу. В своїх інтерв'ю театральні режисери постійно скаржаться на відсутність героя. Їхні скарги звучали так щиро, що авторка купилася на це й понесла їм п'єсу з тепленьким героєм, бажаючи попутно з'ясувати, чому вона була останній раз у театрі 100 років тому й чому її туди зовсім не тягне. Після рейду київськими та деякими провінційними театрами, зустрічами з режисерами та завлітами авторка зайвий раз впевнилася: увесь цей театральний світ вариться у власному соку, далі куліс вони нічого не бачать, страшенно далекі від народу, а їхній стогін про відсутність героя – по театральному пихаті й більш нічого. А героєм вони вваєають якусь богемну істоту у тріко.
Все своє відношення до сучасного театру автор висловила в статті «Груз классических забот украинской сцены» www.telegrafua.com/514/culture/ (через те, що доступ до цієї статті наразі обмежений, вона дублюється на моєму сайті без редакторських виправлень isolodchenko.blogspot.com/p/blog-page.html), після того як оббігала майже всі київські театри у двадцятиградусний мороз і зрозуміла, що глядач сучасному театру по суті не потрібний. Перебігаючи від чергового театру до іншого й гріючись у метро авторка дивилася на юрбу й думала: що робить сучасний режисер, щоб затягти цих людей до цього театру? Та й що він знає про цих людей? І сама собі відповідала: нічого не робить і нічого не знає. Тому п'єса «Три кроки у маренні» – саме для театральних режисерів. Щоб вони хоч мали уяву, хто сидить у них у залі і як ці люди провели день. Тому що театральні, зациклені на класиці, режисери думають лише про те, аби покрасуватися перед колегами, як знайти грошовитого драматурга, щоб той сплатив постанову, як прорватися на який-небудь конкурс і ображається, коли глядач нудьгує й залишає зал посередині вистави. "Який нетямущий глядач!" – думає режисер, – він ще не доріс до мого мистецтва". А глядач просто не бачить на сцені себе. П'єса, де є ВІН і ВОНА – не факт, що вона – сучасна, бо здебільшого написана "драматургом", який крім лаштунків нічого в житті не бачить. Сучасні режисери вважають, що глядач не бажає дивитися п'єсу про самого себе, що йому миліше опікуватися турботами Гамлета. Подивитеся на репертуари київських театрів – суцільна класика, а із сучасних – лише постанови французьких, литовських, російських драматургів та ще – завзятих письменників з т.зв. "укрсучліта", які енергійно переносять свої книжки на сцену.
дійсно, наші театри здебільшого ставлять класику, забуваючи про те, що існують автори, які описують сучасний стан речей. "Хазяїн" Карпенко – Карого і "Три кроки у маренні" Солодченко чимось схожі. Сучасна авторка іронічно розповідає про життя-буття співробітників фірми, які вимушені проходити дебільні психологічні тести, і яких штрафують за пил на взутті. я думаю, багато хто побачить себе в персонажах
P.S. цікава знахідка – людина-зигзаг
Кстати, расскажу смешной случай, связанный с данной пьесой. Искала я недавно работу и попала к психологу. Она мне раздала все эти кружочки, треугольнички, зигзаги и говорит: выбирайте!
Я лихорадочно стала вспоминать свою пьесу, в смысле, кем у меня там был директор...А на зигзаг (который всего милее моему глазу) боюсь и смотреть.
В итоге я выбрала квадрат, затем круг и последним – зигзаг...
Психологша меня похвалила и говорит: так и надо, все нормально. Для вашей профессии – это то, что надо. А я и спрашиваю: а что означает зигзаг? А она мне: "Не обращайте внимания. Это к вам не имеет никакого отношения.Этот знак выбирают писатели, художники, короче всякие там творческие люди...")))